Зародження та поширення римських терм як громадських закладів в Середземноморському регіоні

Саме слово «терми» грецького походження, але саме римлянам належить ідея об’єднання палестри, де тіло стає більш гнучким, та бані, де відбувалося омовіння та очищення  його від бруду.  Ще в період Гомерівської Греції у звичайних житлових будівлях існували бані та теплі купальні приміщення. В епоху еллінізму(ІІІ – І ст. до н. е.) у спорудах призначених для фізичної культури вже існували спеціальні банні приміщення, оснащені ваннами, куди вода подавалася по трубам. Таке поєднання кімнат для фізичних вправ і омовіння отримало подальший розвиток в римських термах. Але в елліністичних гімнасіях  «банний комплекс» був ще слаборозвинений. Саме в ІІІ ст. до н. е. в Римі починають з’являтися приватні лазні у маєтках заможних людей. Вони були малі за розміром, тому в них могла митися одночасно лише одна людина. Споруда на той час вже поділялася на 2 тісні кімнати : теплий передбанник і добре натоплене приміщення для миття. Можливо саме ці приміщення римляни і називали лазнями, що являли собою заклади меншого розміру, публічні або приватні. Останні були досить поширеними в Римській імперії.

Давньоримські лазні також будувалися в приватних віллах, храмових комплексах та фортах. Зокрема, як невід’ємна частина імператорської резиденції відомі терми із палацу Флавіїв на Палатині(92 р. н. е.), будинку  Діоклетіана в Салоні(305 р. н. н.),  з вілли Руссі близько Равенни, вілли на острові Бріоні, вілли Адріана тощо.

Перші громадські лазні у Римі призначалися лише для бідних, які мали право одноосібно відвідувати такі заклади, бо заможні ж верстви населення мали переважно приватні купальні приміщення у власних будинках.

В більшості давньоримських міст на період І ст. до н. е. існувала принаймні одна, а в загальному випадку — більше ніж одна подібна споруда. Крім основної функції - миття, як процесу, лазня була центром соціалізації та спілкування.

Всі громадські терми можна поділити на три частини. Це власне банні приміщення, комплекс приміщень, повязаних з гімнастичними вправами, такі як палестра, стадіони, зали для ігор, навіть портики, де вчителі гімнастики гуляли, не страждаючи від шуму палестри, а також установи, повязані з духовною культурою, такі як академії, бібліотеки, зали для диспутів вчених.

У Римі до кінця I ст. до н.е. налічувалося 170 громадських лазень, одні з них належали місту, інші – приватним власникам. На кожен із 14 районів міста припадало від 60 до 80 терм. Вода в них постачалася зазвичай з найближчого природного джерела (річка, струмок) або за допомогою акведука. Починаючи з І ст. до н. е. при будівництві терм починають використовувати пустотілі цегляні блоки для влаштування системи теплопостачання, в якій циркулює гаряче повітря.

Цистерни для води знаходилися над топкою і зазвичай їх було три – для холодної, гарячої і теплої води, з’єднані між собою. В разі наявності гарячих джерел терми розбудовувалися навколо них.  Проте, аж до І ст. до н. е. терми нагрівалися жаровнями. Вона розташовувалася кутку першої кімнати, на її бронзовій решітці знаходилися камені, що нагріваються розжареним вугіллям. В цей період використовувалася вода з криниць, яка накопичувалася в резервуарах. Але вже згодом для нагрівання води за допомогою пічі почали використовувати систему гіпокауст.

Вона вперше з’явилася в Стабіанських термах на початку І ст. до н. е. після їх реконструкції та підведення водопроводу. Для її влаштування землю вирівнювали та укладали черепицею так, аби в результаті отримати невеликий уклін в бік печі. Наявність такого нахилу мала забезпечити рівномірне поширення теплого повітря під підлогою. На дно системи опалення встановлювалися цегляні стовпчики висотою в середньому 75 см, а ширина каналу сягала в середньому 45 см. Зверху вони перекривалися великою черепицею, а вже на неї стелили підлогу. Таким чином, утворені цегляні канали мали оптимальний розмір для нагрівання підлоги до потрібної температури. Оптимальною формою для охоплюваних приміщень римляни вважали прямокутник (ширина якого є третиною довжини), тому що в таких кімнатах краще зберігається тепло.

У міру територіальної експансії Риму гіпокауст став застосовуватися повсюдно в імперії, але найбільшого поширення набув у досить холодних північних провінціях, а також гірських регіонах Іберії, Балкан, Альп і Апеннін. Таке новаторство впроваджене римським майстром Сергієм Оратою було надзвичайно вдалим та практичним і стало основою для  систем обігріву типових лазень східного типу. Залишки гіпокауст археологи знаходять при розкопках давньоримських вілл: Вілла Арміра (сучасна Болгарія), В'є-ля-Ромен (сучасна Франція), Вілла Біньор (Великобританія) та інших. До початку XII століття гіпокауст також використовували північно-африканські мусульманські держави Магрибу, поступово модернізуючи і замінюючи його на більш сучасні опалювальні засоби.

Хоча тривалий час громадські лазні римлян були невеликими, недостатньо освітленими і скромно оброблені, склепінчастими приміщеннями, проте до середини ІІ ст. до н. е. зміна способу життя римлян і підвищення ступеня комфорту призвели до ускладнення планування і архітектурного оформлення бань. До цього часу встановився склад їх приміщень, який послідовно відображав різні стадії процесу омовіння. Кожне з цих приміщень пропонуємо розглянути на прикладі майже ідентичних за внутрішньою організацією Стабіанських  терм(ІІ ст. до н.е.) і так званих Форумних терм із Помпей(80 – ті рр. до н. е.).

Обидві будівлі складаються з двох банних комплексів, чоловічого та жіночого та мають нетрадиційні обриси форми будівлі на плані. Для Стабіанських терм головним був вхід з вулиці Достатку, але попри це існувало ще 6 дверей якими можна було потрапити до бань. Існує шість входів до Форумних терм з вулиці, один з яких використовується виключно для входу в меншу — жіночу — частину лазні. Решта п'ять входів ведуть до чоловічого відділення, два з них, сполучаються безпосередньо з піччю і решта три — з банними приміщеннями.

Проминаючи головний вхід  та спускаючись сходами, людина потрапляє в атріум - накритий портик розташований вздовж трьох сторін відкритого внутрішнього дворика. Атріум використовувся молоддю для спортивних занять, а також як місце для прогулянок відвідувачів лазні. В атріумі також знаходився доглядач лазень, який збирав платню з кожного відвідувача. Саме тут розвішувалися оголошення про вистави в театрі, а також інші оголошення, наприклад, про бої гладіаторів.

З огляду на послідовність процесів у чоловічих термах на першому місці розташовувалася кімната яка отримала назву аподітеріум, що в перекладі з грецької мови означає «знімати одяг». Це були такі собі кімнати для роздягання, в яку кожний відвідувач мав потрапити перед самою лазнею. В цій кімнаті відвідувачі залишали свій одяг рабам.  Аподітеріум являє собою просторе приміщення з кам'яними сидіннями вздовж двох стін прикрашених ліпкою, як це було у Стабіанських термах. Наступним було приміщення з холодними ваннами для пірнання – фрігідаріум – круглої форми з чотирма нішами. За своїми розмірами ці ванни були більш схожі на басейни та виготовлені з білого мармуру.

З фрігідаріума відвідувач, який бажав потрапити у теплі ванни та «попаритися», входив до тепідауріма. Зазвичай в тепідаріумі не було води — приміщення просто підігрівалося за допомогою теплого повітря до комфортної температури, для того, щоб призвичаїти тіло до високих температур перед відвідуванням парної та гарячих ванн, а також при виході з них — для попередження занадто різкого зниження температури. В Помпеї це приміщення використовувалося також в якості аподітеріума для тих, хто прийняв гарячу ванну. На стінах кімнати були розташовані спеціальні відділення для одягу. В приміщенні також знаходилися три бронзові лави, що нагрівалися за допомогою внутрішньої системи опалення – гіпокауст, або бронзової жаровні. Тепідаріум зазвичай був найбільш оздобленим приміщенням в лазнях. В основному, він використовувася просто для відпочинку або змащування відвідувачів. 

З тепідаріума відчинялися двері в кальдаріум, мозаїчна підлога якого знаходилася просто над піччю або гіпокаустом. Стіни тепідаріума так само були пустотілими, формуючи великий повітропровід, заповнений нагрітим повітрям. В одному кінці приміщення знаходився круглий басейн, в іншому — прямокутна ванна. Саме у будові тепідаріума і кальдаріума полягає різниця між Стабіанськими і Форумними термами, бо в останніх щодо цих приміщень було застосоване новаторство – достатньо великі скляні вікна. Тотожними за будовою були і терми в Геркуланумі. Існувала ще одна кімната - судаторіум,  являла собою приміщення з повітрям, гарячішим, ніж в кальдаріумі та використувалася лише для потіння, не маючи ванни.

Окрім згаданих приміщень, лазні часто включали палестру або відкритий спортивний майданчик, де чоловіки грали в ігри з м'ячем або займалися спортом, зокрема важкою атлетикою та метанням диска. Саме від греків римська молодь запозичала любов до гімнастичних вправ: палестра була даниною грецьким смакам. Чоловіки мастилися олією(оскільки мило все ще було предметом розкоші і не набуло широкого вжитку) та приймали душ.

Суміжні, менші за розміром приміщення, призначалися для жінок. Через вхід, який вів до невеличкого вестибюля, відвідувачка потрапляла в аподітеріум, в якому так само, як і в чоловічій лазні було влаштовано лавки  по всіх стінах приміщення. Навпроти входу до аподітеріума розташований вхід в тепідаріум. Під підлогою приміщення була порожнина, а в стінах були зроблені вентиляційні отвори, так само, як в чоловічій частині.

Такий тип громадських терм до початку нової ери був панівним і частково відродився в перші роки імперії, але на протязі І ст. н. е. виробилися нові тенденції в будівництві столичних бань, які не дійшли до наших часів. Ці риси яскраво прослідковуються в термах Агріппи(25 р. до н. е.) і Нерона(64 р. н. е.) на Марсовому полі і в термах Тіта. Зокрема, в термах Нерона ускладнився склад приміщень за рахунок розширення гімнастичного сектора. Терми Тіта вже мали симетричний план з розташуванням по головній осі кальдарія, тепідарія і фрігідарія з двома групами приміщень по бокам. Терми Траяна були орієнтовані не по сторонам світу, а під кутом до них, що давало поверненій на південний – захід і сильно виступаючій будівлі кальдарія найбільший додатковий обігрів в години максимальної відвідуваності терм, а тій що виходила на північний – схід фрігідарію – затінок. Така орієнтація стане обов’язковою для терм наступних століть.

Найбільшим розмахом і пишністю відмічені терми Каракалли(212 – 217 рр. н.е.), які займали величезні простори на схилі гори та сягали 450 м у довжину та ширину. Тому терми розташовані на штучній платформі, під якою виявлені грандіозні субструкціі з обширними приміщеннями та коридорами. В високій, південно – західній, частині будівлі розташовувався величезний резервуар, вода з якого схилом легко подавалася в банних споруд, зміщених ближче до середини комплексу і уже не пов'язаних безпосередньо з входом. На схилі розташувався також стадіон для гімнастичних ігор, по обидва боки якого знаходилися бібліотеки, а нижче  - паркова територія. В головній  північно – східній половині терм були зосереджені різноманітні кімнати для омовіння, починаючи від малих номерних бань для однієї людини(чи сім’ї) і до величезних прекрасних зал головного корпусу(214 * 110 м).

Головний корпус складався з повторювальних груп вестибюлів, роздягалень, масажних, палестр, зал для відпочинку, зал для омовіння і парилень, які з двох сторін підходили до круглого кальдарію з гарячими басейнами уздовж стін.   Звідти через невеликий тепідарій з теплими ваннами потрапляли в центральний зал терм – фрігідарій, який відкривається в широкий басейн для плавання. Різні за розмірами і формою приміщення були вміло скомпоновані і не малу роль в цьому відіграло оздоблення терм. У V ст. н. е. Терми Каракалли вважалися одним із найголовніших чудес Риму і найкраще збереглися до наших часів.

Терми Діоклетіана(закінчені в 306 році) були однією з найвидатніших споруд Риму. Вони менші за загальними розмірами(316 * 356 м) за терми Каракалли, але перевищували їх розмірами головної будівлі і місткістю(244 * 144 м), розрахованою на більш ніж 3000 відвідувачів одночасно. Сюди була перенесена бібліотека з форуму Траяна. Тут була зібрана маса цінних творів мистецтва. Загальна схема плану повторює схему терм Каракалли. Від останніх вони відрізнялися лише іншими обрисами зовнішньої лінії будівлі і дещо іншими формами внутрішніх приміщень. У формі окремих зал помітно, однак, більше строгості і менше різноманітності. Композитний ордер головного залу терм хоча і багатий по деталях, але ясний по композиції.

Таким чином, римські терми, як публічні заклади, були широко доступні та використовувалися всіма соціальними групами населення, як бідними, так і багатими(окрім рабів). Не дивлячись на те, що значні залишки римських терм досі існують, хоча і в значно пагубному стані, проте дійти до істини у визначенні їх складових частин та традицій відвідування та використання не вдається повною мірою, навіть порівнюючи збережені деталі конструкцій будівель з писемними описами римських авторів. З впевненістю можна говорити, що відвідувач лазні міг їсти, займатися спортом, читати, вживати алкоголь, спілкуватися, лаяти політиків, влаштовувати суперечки та навіть бійки в термах періоду перших століть нової ери. Тому не дивно, що в працях багатьох тогочасних письменників у приказці «Лазні, любов, і вино – руйнують наші тіла, проте народжують життя» саме слово «лазні» стоїть на першому місці. Можна стверджувати, що римлянам вдалося успадкувати з грецької культури звичай влаштовували громадські лазні, удосконаливши їх систему опалювання впродовж століть, тим самим заклавши основу для подальшого розвитку традиції створення купальних закладів суспільного значення. А разом з тим, поширивши свою експансію на територію Малої Азії, Північного Причорномор’я та Північної Африки римляни сприяли досить швидкому  поглинанню ідеї будування бань східними цивілізаціями і їх культурами.